Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! (Пс.126:1) |
Понеділок, 10.02.2025, 18:26 Вітаю Вас Гість! |
ЧОРТКІВ ДУХОВНИЙ - сторінка духовного життя міста | Головна | Реєстрація | Вхід | RSS | Форум |
![]() |
---|
« Травень 2016 » | ||||||
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
1 | ||||||
2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 |
16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 |
23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |
30 | 31 |
Мои фотографии [9] У цьому розділі зібрані персональні фото. |
Моя родина [0] |
11:44 Що маємо знати про храм і богослужіння? | |
Божественна Літургія: запитання і відповіді
У ранні століття християнства положенню рук під час причащання надавали особливого значення, оскільки у ті часи, саме у руки вірні приймали Тіло Христове, а не в уста, як це є сьогодні. Зокрема св. Кирило Єрусалимський (IV ст.) у своїх «Містагогіях» пише: «Вчинивши ліву руку престолом для правої, яка немов бажає Царя підняти, а також зігнувши долоні, прийми Тіло Христове» (15, 21). Хоча сьогодні ця символіка втратила своє практичне значення (адже причащаємось устами), її глибинний зміст – людина, як престол Небесного Царя – залишається таким, як і колись.
Причастя є актом глибоко особистим, священик, причащаючись сам, мовить слова: «… Причащаюся я, раб Божий, священик (ім’я)», так само промовляє своє ім’я й диякон. Причащаючи вірних, священик промовляє таку ж формулу, яка передбачає називання причасника по-імени. Якщо священик знає вас особисто, то немає потреби називати імени, а якщо ні, то, приступаючи до чаші, одразу тихо промовляємо своє ім’я, щоб священик міг проказати його наприкінці згаданої формули причастя. Однак, якщо ви не встигли назвати імени або священик його недочув, це не має жодного впливу не результат нашого причащання, бо ж Господь знає всіх поіменно.
Так, може. Сучасні церковні приписи не забороняють жінкам причащатися в ці дні. Заборона входити у храм жінкам, у яких відбувається названий фізіологічний процес, дуже давня й відома ще у Старому Завіті. Вона зумовлена культурними особливостями, які акцентують на «обрядовій чистоті». Сьогодні гігієнічні аспекти цієї проблеми втратили актуальність, а в сучасних церковних приписах, які зобов’язують усіх християн брати участь у літургії в усі неділі та празники, не знаходимо винятків для жінок у т. зв. «критичні дні». Тому немає правової підстави забороняти жінкам в такі дні причащатися.
У нашому візантійському обряді для дияконів передбачені визначені функції, серед яких немає причащання вірних на Божественній Літургії. А Нікейський Собор 325 року у 18 правилі виразно заборонив дияконам причащати вірних. У деяких парафіях священик фізично неспроможний усіх причастити, не затягуючи тривалості Літургії. Тому церковна влада в окремих випадках дозволяє залучати дияконів до причащання вірних (ККСЦ, кан. 709, §1). Однак цю практику не слід вважати прийнятною за звичайних умов, бо у нашому обряді дияконам відведено інші конкретні функції.
Причастя – це надзвичайна подія в житті кожної людини, тому дозволено причащатися лише один раз протягом дня. Священикам, зважаючи на особливі душпастирські потреби, єпископ може дозволити служити кілька літургій протягом одного дня і відповідно причащатися на кожній з цих літургій. Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич | |
|
Всього коментарів: 0 | |