Божественна Літургія: Символ віри

 Для чого ж ми любимо одне одного? Щоб між нами була єдність віри – ми маємо однодумно визнавати Бога, єдиного у Тройці. Ми виражаємо це через читання Символу віри, тобто зображення того, у що віруємо. Церква мала багато Символів віри, які, однак, знали тільки християни – навіть оглашенні чули Символ щойно перед своїм хрещенням. Оскільки хрестили їх на Пасху, то й Символ віри на богослужінні лунав тільки раз на рік. Щойно у V-VI ст., через поширення єресей, віровизнання було запроваджене до Літургії. У нашій традиції вживають Символ, створений святими отцями Нікейського (325) і Царгородського соборів (381).

Часто ми не задумуємося над важливістю цієї літургійної миті нашого віровизнання, бо вважаємо Символ віри лише якоюсь сухою «сумою догм». Однак ми завжди маємо пам’ятати, якою Церква отримала цей Символ. За цю ісповідь віри на смерть йшли мученики і терпіли ісповідники, за неї духовні пастирі боронили своїх овець від єретиків. Кожне слово Символу віри має звучати для нас наче заклик: чи віруєш так? Чи свідомий того, у що віруєш? чи готовий до смерті боронити свою віру? Наша віра не має для нас бути завченим набором догматів і катехизмових правд – вона має бути щоденною реальністю нашого життя. Християнин – це той, що повсякчас живе по вірі, а не тільки знає її ази.

Ранні християни, збираючись у храмі, пильнували ретельно, щоб ніхто з поган чи оглашенних не зостався у храмі, ані не намагався увійти до нього в часі принесення святої жертви. Спільне цілування було також засобом до виявлення тих, які не є християнами. Саме до цього – пильності з огляду на святість моменту – спонукає виголос «Двері, двері»: у давнину придверники мусили пильнувати церковні врата від того, щоб не входив невірний, бо Таїнство звершується тільки для християн. Натомість дияконські слова «в премудрості будьмо уважні» вкотре зосереджують нас на тому, що ми робимо зараз: готуємося до принесення Євхаристії.

Під час промовляння Символу віри священик підносить над Дарами воздух і повіває ним, однак не знімає його повністю-щойно по завершенні ісповідання віри предстоятель знімає його і відкладає набік. У цьому повіванні та знятті воздуха вбачають землетрус та відвалення каменю, що сталися при Христовому гробі в часі Його воскресіння. Також ми можемо вбачати у відкладенні воздуха символ того, що з приходом Христа минулися прообрази і люди відкрито прийняли вчення про Бога у трьох Особах. Ми вже не маємо завіси, яка відділяє нас від Божих таїн: Слово Боже її прориває, сходячи на землю і підносячи нас до неба.

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич