Хрещення – це дар, бо дається тим, що нічого не приносять; благодать, бо дається навіки тим, що борги мають; занурення – бо гріх похований у воді; помазання, бо воно є священним і царським (бо їх помазувалося); просвітлення, бо воно є світлом блискучим; одяг, бо прикрашає сором наш; купіль, бо омиває; печать, бо оберігає нас і є знаком Божої влади (Св. Григорій Богослов).

Яке значення або сила Хрещення? – Охрещений змінюється в думках, словах і ділах та по даній йому силі стає тим, з чого народився (Св. Василій Великий).

Та купіль не тільки легко відпускає нам гріхи і легко очищує нас від гріхів, а й робить це так, наче б ми наново народилися (Св. Іван Золотоустий).

Хрещення – це очищення від гріхів, прощення провин, причина обнови і відродження, що його можна побачити тільки серцем, воно для очей невидиме… Чому треба аж три рази зануряти? … Роблячи це тричі, ми віддзеркалюємо на собі триденну благодать воскресіння (Св. Григорій Ниський).

Історичні відомості про Таїнство Хрещення

В часи апостолів хрестили тих, хто увірував у Христа, майже одразу, без довгої і ретельної підготовки до цього Таїнства. Хрестили також дітей, бо бувало, що віру в Христа приймали цілі доми.

Та ось почалися жорстокі переслідування християн. Іноді ті, що бажали хреститися, помирали як мученики ще до того, як встигали це зробити. Вважалося, що вони прийняли «хрещення кров’ю», а тому померли християнами, хоч не були ними формально. Але дехто відрікався християнської віри, а тому на межі І і ІІ століть було введено звичай перед хрещенням навчати правд віри. Така підготовка називалася катехуменатом, а ті, хто її проходив – катехуменами, або оглашенними, - тобто тими, що зголосилися до Хрещення. На межі ІІ і ІІІ століть ця підготовка тривала цілих три роки! А безпосередньо перед тим, як людина мала прийняти Таїнство Хрещення, вона відбувала ще інтенсивнішу щоденну науку, зазвичай під час Великого чи Різдвяного постів. Після цього катехумени складали єпископові своєрідний «іспит». Лише тоді їх хрестили, переважно на великі свята – Пасху, П’ятидесятницю, Різдво.

Мабуть, тепер ми розуміємо вже слова, які можна почути під час Божественної Літургії: «Оглашенні, вийдіть! Щоб ніхто з оглашенних не залишився, тільки вірні…». Колись після цих слів катехумени виходили з храму, бо оглашенних не допускали до найважливішої частини Літургії, під час якої відбувалося Таїнство Євхаристії.

Переносимося у ІV століття. Тоді хреститися приходило вже так багато людей, що єпископ не міг знати щось про їхню віру, ні про їхнє життя. Тому потрібні були свідки, які могли би запевнити його про віру і рішення цих людей жити по-християнськи. Сьогодні ми називаємо цих свідків хресними батьками. Раніше для чоловіків обирали хресного батька, для жінок – хресну матір. Вони мусили ознайомлювати своїх підопічних – хресних дітей – з правилами християнського життя, навчати їх правд віри і давати добрий приклад. Тобто хресними батьками мали бути глибоко віруючі і ревні християни.

Однак що більше ставало бажаючих охреститися, то коротшим був термін підготовки до цього Таїнства. Подекуди він становив 40, а то й лише 8 днів. Після V століття катехуменат почав занепадати. Однією з причин цього було й те, що на той час хрестили вже переважно тільки немовлят. Відтоді така практика закоренилася в більшості Церков. Винятком є деякі протестантські церкви, які наголошують на свідомому рішенні людини охреститися.

Можемо запитати: «Чому почали хрестити дітей? Та ж вони ще нічого не розуміють і не можуть самі приймати таке важливе рішення!» Однак на це є вагомі підстави. Церква хоче, щоби людина з наймолодшого віку могла бути вільною від влади гріха та зростати як християнин. Іншою причиною було те, що маленькі діти могли б померти нехрещеними.

Звісно, ми не пам’ятаємо того дня, коли нас принесли до храму, щоб охрестити. Саме завдяки вірі наших рідних та хресних батьків нам була дана велика Божа благодать – стати дитиною Божою. Адже кожне новонароджене немовля – як незасіяне поле, на яке у Хрещенні падає зернина віри. І це зернятко, поки дитинка зростає, плекають її рідні і хресні батьки. А коли вона виростає – покликана вже сама ствердити у своєму житті вибір Христа, щоби ота зернина могла вирости і принести плоди.

Тож пам’ятаймо, що найбільша відповідальність за дар Хрещення є на нас самих. Може, ви замислювалися над тим, чому ми не говоримо «я був хрещений», а кажемо: «я є хрещений»? Так ми наголошуємо, що наше Хрещення не є одноразовою подією, яка трапилася в минулому, а є раз і назавжди обраним способом життя – з Богом і для Бога.  

 Відповідальний за рубрику:

о. д-р Мирослав Думич