Роздуми над Словом Божим на четвер ХХІІІ Звичайного тижня, рік ІІ

У Законі Мойсея панував принцип пропорційності кари за вчинений злочин: око за око, зуб за зуб, життя за життя… Це був неабиякий прогрес порівняно з жорстокими звичаями неспівмірної помсти стародавніх, уособленням яких є постать патріарха Ламеха: той хвалився, що вбиває людину за завдану йому рану й дитину — за нанесений синяк (пор. Бут 4, 23). Закон Мойсея переносив кару за завдану кривду з площини помсти у площину справедливості та обмежував сліпу вендету.

Ісус у своєму вченні йде набагато далі. Він каже любити ворогів. Причому це не якісь там абстрактні вороги, а конкретні особи, які тобі вчинили щось погане або мають такий намір: ті, що ненавидять тебе, ті, що зводять на тебе наклепи… Погодьмося, це дуже сильно сказано:  «Якщо хтось вдарить тебе в одну щоку, підстав і другу». Важливо правильно зрозуміти Ісусові слова. Це не заклик не реагувати на зло і опустити руки перед несправедливістю. Навпаки, постава учня Ісусового має бути активною, причому у практичному й духовному плані: «чиніть добре тим, які вас ненавидять, моліться за тих, що вас зневажають». У боротьбі зі злом слід позбутися прагнення особистої помсти, реваншу. Якщо ми покараємо кривдника хай навіть слушною, пропорційною карою, і при цьому прагнемо лише цієї кари — насправді, це не ми перемогли зло, а воно нас. Воно вже заволоділо нами, увійшло в наше серце. Остаточно зло можна перемогти лише добром.

Чи не утопія цей заклик любити ворогів? Головний аргумент, на який спирається Ісусова логіка, у прямому сенсі теологічний: любити слід усіх людей, бо всі ми — діти Божі, бо «Всевишній… добрий для невдячних і злих». За цим стоїть глибоке переконання, що усі без винятку люди потенційно добрі, навіть ті, які тут названі «невдячними і злими». Часом ця Богом вкладена доброта покрита товстим шаром бруду, спотворена до невпізнання тим, що називаємо наслідком первородного гріха. Але вона є. У цьому переконанні – глибинна суть християнства. У вірі в доброту людей.