• З яких причин можна не дотримуватися євхаристійного посту?

           Дотримання євхаристійного посту не вимагають у важкохворих людей і у тих, хто змушений приймати ліки в певні години.  

• Що передбачає євхаристій ний піст, окрім утримання від їжі та питва?

          Євхаристійний піст – це частина приготування до участі у Євхаристії, що окрім утримання від їжі та питва передбачає відповідні молитви, проказуючи які, готуємося до належної участи в Євхаристій. Якихось інших вимог, окрім посту та молитви, теперішні церковні приписи не передбачають.

• Чи існує євхаристійний піст для маленьких дітей?

          Немає потреби маленьких дітей повністю стримувати від їжі та пиття перед причастям, тому що дитина не може збагнути суті євхаристійного посту. Однак не варто також влаштовувати для дитини перед літургією ситного сніданку. Дитину змалечку привчають до того, що день, коли відбувається причастя, - особливий у житті людини.

• Як підходити до причастя і причащатися?

          До причастя підходимо благоговійно, схрестивши руки на грудях. Коли надійде наша черга, підходимо до священика і причащаємось, намагаючись не торкатися устами ложиці. Ні перед самим причастям, ні одразу після ікони на тетраподі не цілуємо, а відходимо на своє місце. Причащаючись, пильнуємо, щоб не штовхнути священика чи когось із причасників, аби ненароком частичка освяченого Хліба не впала на землю. В деяких храмах причасникам подають пити т. зв. «запивку», аби запити Хліб і Вино, подане під час причастя. Згідно з давнім звичаєм, після причастя намагаються нічого не спльовувати, остерігаючись, аби таким чином не зневажити Пресвятої Євхаристії.

• Чи потрібно клякати, щоб причаститися?

          Згідно зі стародавньою традицією, причащаємося стоячи. Такий спосіб приписує і сам текст літургії, у якому до нас звернені заклики: «Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе приношення в мирі приносити» та «Зі страхом Божим і вірою приступіть». А після причастя священик виголошує: «Прості, прийнявши … Христових таїн, достойно благодарім Господа». Як бачимо, в тексті літургії не сказано про причастя навколішки, а навпаки виразно приписано наближатися до чаші стоячи.

          В нашій Церкві під впливом латинського обряду віддавна був закорінився звичай причащатися на колінах, однак тепер, коли після ІІ Ватиканського собору навіть у латинському обряді причащаються стоячи, дивно було б продовжувати практику причастя навколішки. Тим більше, що (як уже було сказано), постава навколішки має покаянний характер, який не відповідає радості євхаристійної учти, учасником якої стаємо, причащаючись.

          Прихильники причащання навколішки обґрунтовують свою позицію тим, що, мовляв, таким чином вони виявляють особливу пошану до євхаристійного Христа. Однак, якщо поглянемо на практичне здійснення причастя у такий спосіб, то при теперішньому значному збільшенні числа осіб, які причащаються, причастя навколішки не виглядає надто шанобливим актом, бо священик із чашею змушений пересуватися вздовж храму (нерідко переповненого) і нахилятися над кожним причасником. Натомість, коли кожен вірний сам «зі страхом Божим і вірою», але із гідністю Божої дитини, приступає до священика, який стоїть навпроти царських дверей, то тим виявляє свою пошану і прославу Богові. Традиційно святилище храму символізує небо, а притвор – царство мертвих і є місцем для каяників, тому неслушно клякати до причастя вздовж церкви, змушуючи таким чином священика з чашею виходити аж у притвор.  

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич