Божественна Літургія: причастя вірних

Молитва «Вірую, Господи, і ісповідую…», яку разом з низкою інших молитов мовлять духовенство і вірні перед Причастям, традиційно приписана св. Іванові Золотоустому. ЇЇ та інші перед причасні молитви майже всуціль укладено зі слів Святого Письма, і вони містять глибоке богословське розуміння Євхаристії. Ми визнаємо (Рим. 10, 9-10) Господа Ісуса Сином Божим (Мт. 16, 13-16), який спішить для спасіння нас як найбільших грішників (1 Тим. 1, 15). Опісля,  у тропарі Великого четверга, просимо Господа вчинити нас гідними тієї самої Вечері, яку Він розділив зі своїми учнями, однак остерігаємося, щоб не були ми такими ж зрадниками, як Юда. Втім, не будучи від нього кращими, не втрачаємо надії на Бога і просимо про помилування разом із розбійником (Лк. 23, 39-43). Благаємо також, щоб Євхаристія не стала для нас прокляттям через нашу недостойність (1 Кор. 11, 27-29), але Поживою вічного життя (Ів. 6, 54). Завершуємо наше моління словами смиренного митаря про Боже змилування над нами (Лк. 18, 13).

Причастившись, диякон готує Євхаристію для причастя вірних, згортаючи святий Хліб до чаші з Господньою Кров’ю. Коли ж чаша буде сповненою, священик подає її дияконові, а той виносить Євхаристію до святих дверей іконостасу і закликає приступити до неї вірних зі страхом Божим і вірою (у грецькій традиції цей виголос звучить так: «Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступіть»). Потрібно розуміти, що тут йдеться не про панічний страх перед величчю Божою, інакше б ніхто не наважився приступити до цього справді страшного Таїнства. Радше йдеться про синівську боязнь образити благого Отця, який зі своєї милості щедро обдаровує кожного, хто приходить до Нього. Також цей страх слід розуміти як благоговіння перед Богом, через яке у серці людини зроджується справжня мудрість (Прип. 1, 7; Сир. 1, 14. 16). А міцна віра для людини у цей час потрібна для того, щоб плоди Причастя обильно діяли в нашому житті: «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать на своєчасну поміч» (Євр. 4, 16).

Відповідаючи на заклик диякона, літургійна громада визнає, що під виглядом хліба і вина до неї входить сам Господь Ісус Христос, співаючи пророчі слова «Благословен, хто йде в ім’я Господнє; Бог – Господь, і явився нам» (Пс. 117, 26-27). Їх у давнину виголошували єврейські діти, коли вітали Месію під час в’їзду до Єрусалиму. Цими ж словами і ми тепер вітаємо Христа Спасителя, який входить до нашого Святого міста – святині нашої душі – щоб закласти там собі житло. Через прийняття Євхаристії ми маємо реальну можливість скуштувати вічність, якою є сам Бог. Причащаючись Його Тіла і Крові, ми стаємо співтілесними і єдинокровними з Ним, тому можемо кликнути разом з апостолом Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2,20).

Священик з чашею стоїть на амвоні перед святими воротами іконостасу, а вірні приступають до Причастя один за одним, з благоговінням і острахом вклоняючись низько перед Господом і маючи на грудях складені навхрест руки на знак смирення, а також як символ віри у розп’ятого і воскреслого Спаса нашого Ісуса Христа. Ставши перед чашею у прямій поставі, яка найбільше відповідає гідності людини як створіння Божого, причасники дещо закидують голову і відкривають уста, в які священнослужитель ложечкою вкладає Пречисті Таїнства. Приступаючи до Євхаристії, вірні називають свої хресні імена, а священик молиться, щоб Святі Дари були кожному на відпущення гріхів і на життя вічне. Коли священнослужитель забирає ложечку, вірні споживають Святі Дари, відходять від амвону і знову вклоняються Господеві, який явив їм Свою милість. У давнину вірні після прийняття Євхаристії також цілували край чаші наче животворний Христовий бік, з якого витекли кров і вода. Якщо є звичай, вірним, що причастились, подають для споживання теплоту і частинку просфори.

Причастя священнослужителів і вірних у давнину відбулось окремо Тілом і Кров’ю Христовими – як це робили апостоли на Тайній Вечері і як чинили всі християни у первісній Церкві. Згодом із різних причин, зокрема через деякі зловживання, цей звичай для вірних було замінено на причастя Тілом, замоченим у чаші з Кров’ю, яке вкладають їм до уст за допомогою ложечки. Сталась ця зміна, мабуть, біля VIII століття, хоча традиція приписує винайдення такого способу причастя ще св. Іванові Золотоустому.

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич