Божественна Літургія:

Херувимська пісня. Великий Вхід

 Провідна думка цієї пісні – ми беремо участь у тому самому богослужінні, яке на небі звершують ангели – знову відсилає нас до небесної Літургії, описаної в Одкровенні. Люди на землі стають співслужителями ангелів, щоб супроводити разом з ними Царя слави – Христа Господа. Його гарний і глибокий зміст був завжди поштовхом для церковних композиторів, щоб віддати його в формі звуків й акордів.

Авторство Херувимської пісні приписують імператорові Юстину ІІ, який увів її на дев’ятому році свого правління (573-574).

Є кілька варіантів херувимської пісні. Найуживанішим є звичний нам: «Ми, херувимів тайно являючи…». Його співають фактично увесь рік і на всіх без винятку Літургіях св. Івана Золотоустого. Літургії св. Василія Великого у Страсний тиждень мають два особливих піснеспіви замість звичної херувимської: у Великий четвер – тропар «Вечері Твоєї тайної…», а у Велику суботу – «Нехай мовчить усяка плоть…» (взятий із єрусалимської Літургії апостола Якова). Літургія Напередосвячених Дарів має свою власну херувимську – гімн «Нині сили небесні з нами…».

По завершенні кадіння, священик з дияконом і самі перед престолом тричі мовлять херувимську пісню, а по цьому відходять до жертовника. Там священик знову кадить Дари, а по цьому покладає воздух на рамена диякона і звертається до нього словами 133 псалма, щоб він підніс руки для прийняття святині. Диякон приймає дискос зі святим хлібом на свою голову і виходить на Великий вхід. Священик, взявши чашу, й сам виходить слідом за дияконом на солею.

Обряд Великого входу нагадує нам ті приношення перших християн, з яких священнослужителі вибирали хліб і вино та покладали їх на престол для принесення Євхаристії. Під час походу з жертовника, що тоді був у притворі, до вівтаря, вірні припадали до служителів, прохаючи їх пом’янути їх перед Богом. Священики і диякони відповідали їм: «Нехай пом’яне вас Господь Бог у Царстві своїм». Згодом для цього поминання перервали спів херувимської пісні, щоб усі вірні могли його чути – тому й зараз одна херувимська пісня складається з двох частин: до й після перенесення Дарів. Форма поминання зростала: до неї включали всіх, хто потребував поминання на Літургії: окрім всіх присутніх також ієрархію, правління, доброчинців тощо. До слова, поминання присутніх вірних як православних християн з’явилося у Київській Церкві за безпосередньої ініціативи священномученика Йосафата Полоцького, який співпрацював над виданням першого друкованого греко-католицького Служебника.

Ще у Візантії обрядові перенесення Дарів – Великому входові – було надано два алегоричних значення, що вказували на Христові страсті: урочистого в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим (тобто Його добровільного шестя назустріч хресній смерті) та, воднораз, похорону Господа і Його покладення до гробу. З першої алегорії виникли урочисті обряди, що супроводжують перенесення: винесення світильників, рипід, вихід багатьох служителів зі священними посудинами тощо. Друга алегорія призвела до того, що священик і диякон стали зображати Йосифа з Никодимом, які ховають Христа: диякон несе високо дискос зі святим хлібом, наче мертве тіло Господнє, має на раменах воздух, ніби похоронну плащаницю (до слова, наші ікони Плащаниці походять із воздухів, на яких зображали померлого Христа), а в руці несе кадило, наче пахощі, якими покрили Ісусове тіло у гробі; священик покладає чашу і дискос на престол і покриває їх воздухом, мовлячи тропар Великої п’ятниці «Благообразний Йосиф…», вказуючи цим ніби на покладання Христа до гробу і привалення каменю.

Втім, слід пам’ятати, що повністю вся Літургія є святкуванням таїнства Христа розп’ятого і воскреслого, тому не є конечним до кожного її обряду старатись шукати якусь алегорію.

Треба розрізняти Великий вхід на Літургіях святих Івана і Василія від входу на Літургії Напередосвячених Дарів: на першому переносяться тільки приготовані Дари, а на другому – досконало освячені. Тому й поклоніння Святим Дарам на Великому вході Літургії Напередосвячених Дарів буває найглибшим і доземним, як достойно перед самим Богом; воно є один із найкращих моментів вшанування Євхаристії на християнському Сході.

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич