Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! (Пс.126:1) |
П'ятниця, 29.03.2024, 00:19 Вітаю Вас Гість! |
ЧОРТКІВ ДУХОВНИЙ - сторінка духовного життя міста | Головна | Реєстрація | Вхід | RSS | Форум |
« Грудень 2016 » | ||||||
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
1 | 2 | 3 | 4 | |||
5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |
12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |
19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Мои фотографии [9] У цьому розділі зібрані персональні фото. |
Моя родина [0] |
23:49 Що маємо знати про храм і богослужіння? | |
Вечірня: литія (всеношне) Звичайно після головоприклонної молитви на вечірні співають стихири на стиховні, однак напередодні великих свят в цей момент починається ще одна урочиста частина вечірні, що колись була окремим богослужінням – литія[1]. Слово литія походить від грецького «літе» - прохання, молитва; сукупність таких молитов називали літанія. Литіями у давнину називали хресні ходи, які відбувались з різних нагод. У Єрусалимі вірний люд ходив з молитвою до того чи іншого святого місця: Голготи, Сіону, гробу Господнього тощо. Поза Палестиною литії могли відбуватись до гробів святих мучеників, щоб за їхніми молитвами виблагати милість Божу. Причини литій були найрізноманітніші: насамперед прослава Бога та Його святих, також різноманітні громадські небезпеки чи стихійні лиха[2]. Давні литії відбувались на великих площах, майданах, вулицях тощо. Сучасна литія звичайно не виходить далі від притвору. Це пов’язано, мабуть, з тим, що на момент мусульманського поневолення Візантії вже годі було так урочисто свідчити про християнство, як раніше: майже все богослужіння було «втиснуте» до невеликих храмів. У давнину під час литійного походу несли світильники, хрест, Євангеліє. Зараз звичайно священик несе у руках напрестольного хреста, диякон – кадильницю, а перед ними до притвору йдуть свіченосці. За галицьким звичаєм під час литії всі вірні несуть запалені світильники. Під час литійного походу хори співають литійні стихири – гімни, які прославляють особу чи подію, на честь яких звершується святкове богослужіння. У давнину, коли литія проходила по місту, хори співали стихири храмів, до яких рухалось моління. За давнім звичаєм, збереженим на Галичині, стихири співають на т. зв. болгарські гласи[3]. Прийшовши до притвору, диякон кадить ікони і присутніх вірних, а потім виголошує протяжні литійні молитви. У першій прохає Господа про спасіння людства, піднесення сили християн і відвідання світу Його милістю. Для цього кличе на поміч також молитви Пречистої Богородиці, ангелів, апостолів, святителів, мучеників, преподобних та інших святих, зокрема й наших, слов’янських та українських. Відповідаючи на цю молитву, вірний люд співає «Господи, помилуй», і то не раз, а більше – у давнину до 40, а нині – 12 разів[4]. Друга молитва-прошення звернена до Бога за церковну ієрархію, наш край, за мир і лад у світі та за всіх людей, що мають якусь потребу чи терплять нужду: засмучені, недужі, подорожні, полонені, зрештою померлі – за них молимось до нашого Творця і Спасителя, щоб Він подав Свою милість. У відповідь на цей заклик диякона співаємо 12 разів грецькою мовою «Кіріє, елейсон» – це один із залишків нашого давнього богослуження, яке на початках руського християнства мало багато візантійських впливів. Після цього прошення також диякон колись виголошував інші, на всяку потребу, однак з часом вони вийшли з ужитку[5]. Священик, підсумовуючи всі ці моління, звертається до Бога біблійними словами, називаючи Його упованням кінців землі, щоб Він був милостивим і простив наші гріхи. Благословивши вірних Господнім миром, предстоятель після заклику диякона приклонити голови читає останню молитву литії – її відпуст, – в якому знову просить Бога за молитвами всіх святих вислухати наші благання і визволити нас від усякого зла. Нашою ствердною відповіддю «Амінь» литія завершується, і похід повертається назад до храму вірних. Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич [1] Головацький Р., Пояснення Богослужень, Місіонер, Львів 1998, 66-74. [2] Опис таких походів-литій залишила нам прочанка Етерія (363 р.). Вона оповідає, що такі походи відбувалися впродовж цілого Великого Тижня, а закінчувалися у Велику П’ятницю. Під час цих походів усю ніч співали псалми, антифони, пісні (літанії); в окремих церквах відбувалися читання Святого Письма, яке добирали так, щоб воно відповідало порі, місцю й обставинам. Після відпусту всі «приступали до руки єпископа», щоб отримати його благословення. Подібні литії відбувалися також у днях великих владичних свят, як, наприклад, Вознесіння, Зіслання Святого Духа й інші; на Богоявлення вихідним пунктом був Вифлеєм. Див. Головацький Р., Пояснення Богослужень, Місіонер, Львів 1998, 66. [3] Болгарський розспів з’явився в Україні, як свідчить сама назва, з Болгарії. В ХІІІ ст., за почином Івана Кукузеля, здійснено в цій країні реформу візантійської церковної музики. Див. Головацький Р., Пояснення Богослужень, Місіонер, Львів 1998, 69. [4] Див. Головацький Р., Пояснення Богослужень, Місіонер, Львів 1998, 70-71. [5] Див. Головацький Р., Пояснення Богослужень, Місіонер, Львів 1998, 71-72. | |
|
Всього коментарів: 0 | |