Вечірня: обряд входу           

Своєрідне споріднення між Божественною Літургією і Вечірнею ми прослідковуємо зокрема в обряді входу.

Найстарший опис входу на вечірньому богослужінні в Єрусалимі подає Етерія у своїй «Прощі» (гл. 24). Він ще цілком нескладний: до ясної освітленої та сповненої запашним кадилом церкви Воскресіння Господнього входив єпископ, заходив через двері до печери Гробу Господнього й там молився та згодом давав своє благословення. Від IV до Х сторіччя цей обряд перейшов стадію подальшого розвитку. Немалий вплив на це мав візантійський цісарський двір зі своїми докладними приписами, які внесено в книгу “De ceremoniis aulae Byzantinae”[1].  

Так, участь цісаря в церковних богослужіннях збагатила новими формами звичайний обряд входу служителя з супроводом диякона з кадильницею та свіченосцями[2]. Разом з процесом формування цього обряду відбулися у Вечірні деякі зміни й переставлення окремих літургічних елементів.

У давнину (VIII –IX ст.) вхід розпочинався на 8-му стиху 140-го псалма: «До тебе, о Господи, мій Боже, мої очі». Пізніше (Х-ХІІ ст.) літургісти переставили вхід на час співання Богородичного.

В церквах Київської митрополії входи на Вечірні відбувалися із ще більшою урочистістю, зокрема, коли це були соборні храми. Брало в ньому участь усе місцеве духовенство разом зі своїм владикою[3]. На «Слава» головний служитель з священиком й дияконом одягалися і робили вхід: диякон відчиняв святі двері, всі обходили престол та лівими дверима виходили на солею; перед святими дверима служителі кланялися в бік престолу, тим часом як диякон обкаджував ікони Спасителя і Богородиці; після закінчення стихири диякон відступав трохи набік, кланявся головному служителеві і мовив: «Благослови, владико, цей вхід». Він відповідав «Благословенний вхід святих Твоїх…»; диякон відповідав «Амінь», а тоді: «Премудрість, прості!». І всі входили у святилище.

Сьогоднішній устав нормує ці обряди так, як це читаємо в ч. 34: «Як хор зачав співати останню стихиру, священик бере на себе фелон, поблагословивши і поцілувавши, і на С л а в а… приходить з дияконом перед св. трапезу. Відчиняються царські двері. Диякон бере кадильницю і – по благословенні кадила священиком – разом з ним, що тепер спускає фелон, обходить святу трапезу, зачинаючи від правого боку; і так з свіченосцями, що йдуть поперед них, виходять північними дверима.

Стають перед святими дверима: свіченосці по протилежних боках, один побіч ікони Богородиці, другий побіч ікони Спасителя, диякон посередині, а за ним священик. Обидва нахиляють голови і диякон, що тримає трьома пальцями орар, говорить тихо: «Господеві помолімся». Священик говорить тихо молитву входу: «Благий чоловіколюбне Царю». Після молитви входу диякон, вказуючи орачем на схід, каже до священика: «Благослови, владико, святий вхід». Священик благословить у сторону сходу і каже: « Благословенний вхід святих …»[4].    

Вхід священик благословляє хрестоподібно, обернувшись на схід, тобто в бік святих дверей. Знак хреста символізує те, що хресною дорогою Господь відчинив нам двері раю.

Диякон в свою чергу, по закінченні стихири, творить кадильницею знак святого хреста і виголошує в святих дверях: «Премудрість, прості». Хор співає пісню-гімн «Світло тихе».

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич