Християнський похорон: запитання-відповіді  

• Чи дозволено на християнських цвинтарях хоронити самогубців?

          Тих, хто був позбавлений церковного похорону, не хоронять на християнському цвинтарі. Тепер цього правила важко дотриматися, бо християни не завжди мають окремі цвинтарі, однак в сільських місцевостях для самогубців виділяють спеціальне місце, десь на околицях цвинтаря, щоб було зрозуміло, що ці особи похоронені окремо від інших померлих.

• Для чого на могилах залишають поживу?

          У деяких місцевостях прийнято, відвідуючи могили, влаштовувати біля них частування і залишати там поживу, а навіть і спиртне. Такі звичаї мають поганське походження, і християнам не слід їх дотримуватись. Померлий не потребує тілесної поживи, єдина користь, яку ми можемо йому принести – це пам’ятати про нього у наших молитвах. А харчі краще віддати бідним, а не залишати на могилі.

• Чи можна поминати в церкві самогубців?

          Тих, які були позбавлені церковного похорону, не поминають і в спільній церковній молитві. За них моляться приватно їх рідні та близькі.

• Як часто потрібно здійснювати панахиди і парастаси за померлими?

          Заупокійні богослужіння за померлими, окрім часу похорону, як правило, служать третього, дев’ятого та сорокового дня після смерті, а також через рік після неї, в дні народження чи іменин померлих та дні їхньої смерті. Служать їх в задушні дні, коли прийнято поминати померлих, та за інших нагод, коли хочемо помолитися за наших померлих, особливо під час Великого посту.

• Що таке «сорокоусти»?

          Сорокоусти тепер прийнято називати богослужіння за померлих, які служать упродовж сорока днів. Служать їх найчастіше під час Великого посту.

• Що означають «приноси», які виставляють на тетраподі під час панахиди? Скільки мусить бути хлібин? Які продукти не варто приносити?

          У давнину існував звичай звершувати чин поминання покійних «над кутією», чи «коливом». На тетрапод чи спеціальний столик ставили посудину з вареною пшеницею з медом, яку пізніше роздавали присутнім у церкві. Коливо нагадує про майбутнє воскресіння покійних. Як зерно, щоб дати плід, мусить бути похованим у землю і там зітліти, так і людину віддають землі, сподіваючись на майбутнє воскресіння. Мед у коливі символізує солодкість майбутнього вічного життя.

          Тепер, зазвичай, колива не вживають, а приносять на парастас хліби, цукор тощо. Спеціальних церковних приписів щодо цього немає. У кожній парафії протягом багатьох років виробився свій звичай щодо цих приносів, його і слід дотримуватися. Найкраще довідатися про все у власній парафії перед тим, як замовляти поминальне богослужіння.

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич