Божественна Літургія: Епіклеза  

  Одразу після розношення священик молиться до Отця, щоб зіслав Святого Духа на всіх молільників і на Дари, що є на престолі. Ця мить зветься епіклезою (грецьк. прикликання). Хоч багато разів просимо про зішестя Святого Духа, то тут в особливіший спосіб, щоб Він освятив Дари. 

Животворящий Дух Божий, якого призиваємо в цю мить, є наче дощ, що падає на засіяне зерно – Господні установчі слова – і спричиняє його ріст у Царстві Небесному. Ми просимо Бога, щоб Чесні Дари не були безплідними, але перемінились і вони самі, і ми через них. Святі Дари мають стати причасникам знаряддям до освячення: протверезити душу і очистити від гріхів, поєднати зі Святим Духом, дарувати сміливість перед Богом (тобто дар синівства Божого – згодом перед «Отче наш» звучатиме заклик до Бога, щоб дозволив нам зі сміливістю називати Його нашим Отцем).

Одразу після епіклези служитель молиться за всіх людей – живих і усопших. Насамперед за тих, що вгодили Богові у Старому і Новому Завітах – праотців, отців, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, євангелістів, мучеників, ісповідників, посників та за всіх, що у вірі спочили. Христова жертва послужила спасінню всіх людей, тому ми згадуємо у молитві всіх святих, творячи Богові благодарення за те, що Він діяв через них, і просячи в них молитов за нас.

Насамперед ми молимося за Пресвяту Богородицю – Матір Безначального Слова, пречисту і пресвяту. Її ще перед народженням Отець готував на оселю своєму Синові, якого вона діянням Божого Духа зачала у дівичому лоні. Вона перша предстоїть у молитві за світ, тому християни справедливо шанують її, чеснішу від Херувимів і славнішу від Серафимів, просячи її молитов за власне спасіння. Другим на молитву прикликається найбільший з народжених від жінок – св. Іван Хреститель, «дружба Жениха» Христа. Слідом за ним молимось за святих Апостолів, через яких Господь «уловив вселенну» Євангелієм. Тут же служитель поминає також того святого, який прославляється у день служіння Літургії – зазвичай церковний календар складають дні кончини святих, тому Церква закликає святих молитися до Бога у свій «день народження» для неба.

Разом зо всіма святими поминають також всіх покійників – наших рідних, близьких, знайомих, друзів і ворогів, знаних і незнаних нам; всі вони достойні молитви Церкви, бо померли в надії на воскресіння і вічне життя. Ми не знаємо, хто з них вже є залічений до небесної слави, а хто ще готується туди увійти, тому молимося за всіх них: за одних про відпущення гріхів, а за інших – про успішність їхніх молитов за нас.

Під час поминання святих і усопших відбувається кадіння святого престолу. Спалення ладану в цей момент є нашим приношенням за усопших і, воднораз, є суголосним із молитвами святих, які символізує ладан у Одкровенні: «І ангел інший прийшов і став при жертовнику, маючи золоту кадильницю, і дано йому тиміяму множини, щоб поклав з молитвами всіх святих, від руки ангела, перед Богом» (Од. 8, 3-4).

Після усопших служитель заносить молитву за всіх живучих на світі. Насамперед молиться за святу вселенську Церкву і за наш народ, його правління і військо, щоб ми могли проживати у благочесті і чистоті. Поіменно возносяться імена церковних ієрархів, щоб вони вірно керували духовним стадом словом істини Господньої. Служитель поминає всіх тих, хто поручились його молитві. Ми разом з ним молимося також за наше місто чи село і за всі благовірні міста і країни світу. Молимося за потребуючих – подорожніх, недужих, страждаючих і полонених. Молимось за доброчинців, благодійників церковних і помічників убогих, та й за всіх нас, щоб Господь послав нам свої милості.

Символічним підсумком усіх цих поминань служать слова «І всіх, і все». Цими словами у давнину диякон завершував читання диптихів – табличок з іменами живих і усопших. Цей виголос якнайкраще підкреслює універсальність молитви Церкви – вона як добра Мати нікого не позбавляє своєї опіки і пам’ятає про всіх.

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич