Божественна Літургія: Анафора  

 Наша Церква у своєму вжитку затримала дві старовинні євхаристійні молитви-анафори (грецьк. возношення): святих Василія Великого і Івана Золотоустого. Оскільки вони є осердям Літургій, то й самі Служби названо за іменами цих святителів. Літургії св. Василія служать десять разів у році: на свято Обрізання Господнього і св. Василія Великого, у навечір’я Різдва Христового та Богоявлення, у перші п’ять неділь Великого посту, у Великий четвер і Велику суботу. Літургія св. Івана звершується в усі інші дні, окрім алітургійних.

          По завершенні Символу віри заклик диякона «Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе возношення в мирі приносити» підводить нас до головної молитви Літургії. За мить ми будемо творити благодарення Отцеві через Його Сина у Святому Дусі, тому маємо достойно стояти у поставі Божих дітей. На слова диякона ми відказуємо «Милість миру, жертву хвалення», бо приносимо жертву, яка принесла мир для всього світу; жертву, яка єдина може бути достойною хвалою Богові. Священик звертається до вірних привітом-благословенням апостола Павла[1], випрошуючи для них, щоб дари кожної з Осіб Святої Тройці – благодать, любов і сопричастя – перебували з нами. Вірні відповідають тим самим і предстоятелеві. По цьому священик з піднесеними руками закликає всіх присутніх піднести вгору свої серця, а вірні відповідають, що вже піднесли їх до Господа. Священик виголошує: «Благодарім Господа!». Саме звідси починається наша подяка-благодарення Богові за все, що Він нам дарував і задля нас звершив. Погоджуючись із цим священичим закликом, вірні відповідають «Достойно і праведно», тобто ми дійсно маємо за що дякувати, бо Господь, поклоняє мий у Святій Тройці, достойний нашої подяки.

Під час співу цього гімну предстоятель починає молитву анафори, творячи благодарення Богові. У давнину її читали вголос, щоб усі могли чути спасенні діяння, за які дякуємо нашому Творцеві і Спасителеві. Перша частина цієї молитви (від початку до виголосу «переможну пісню…») зветься prefatio, тобто вступ, передмова – у ній ми споминаємо всі Божі діяння, вчинені для нас споконвіку. Ми славимо незбагненного, невидимого, неосяжного і присносущого[2] Отця з Його Сином і Святим Духом, який нас сотворив, підніс від гріха і дарував своє Царство. Ми дякуємо Йому за те, що хоч і перед Ним повсякчасно служить многота ангелів, Він приймає службу благодарення і з наших рук. Ця перша частина анафори завершується гімном «Свят, свят, святю…», співаючи який, ми єднаємось із серафимами у прославі Божій (пор. Іс. 6, 1-3), додаючи від нас слова, якими вітали Христа єврейські діти: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє!» (Мт. 21, 9). Ми вітаємо Того, хто сам є служителем Таїнства, хто невидимо сам звершує Літургію, Священика і Жертву, який перебуває між нами і благодарить Отцеві.  

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич