Чини Рукоположення диякона, пресвітера і єпископа

Висвячення диякона, пресвітера та єпископа відбувається під час Божественної Літургії через покладання рук (грецькою мовою «хіротонія») єпископа й моління Церкви. Покладаючи руку на висвячуваного, єпископ прикликає на нього благодать Святого Духа. Так, висвячуючи пресвітера, єпископ молиться: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного диякона в пресвітерство. Тож помолімся за нього, щоб зійшла на нього благодать Пресвятого Духа, і промовмо всі: Господи, помилуй». До молитви єпископа долучається моління Церкви. Багаторазовим вигуком аксіос (з грецької достойний) спільнота стверджує, що рукоположений через божественну благодать став достойним священичого служіння. Подібно до Хрещення і Миропомазання, Рукоположення в будь-який чин несе в собі незгладиму печать благодаті, а тому його можна прийняти тільки раз у житті.

У молитвах дияконського рукоположення Церква просить Бога сповнити новопоставленого диякона, мов первомученика архидиякона Степана, вірою, любов’ю, силою та святістю для належного служіння спільноті. На знак цього служіння єпископ вручає новопоставленому дияконські ризи, кадильницю, рипіду та, за звичаєм, книгу Євангелія.     

Особливість рукоположення пресвітера полягає в тому, що перед руко положенням висвячуваний промовляє Символ віри й складає присягу послуху своєму єпископові. Служіння пресвітера – в тому, щоб «достойно і непорочно предстояти перед святим жертовником, проповідувати Святе Євангеліє, дари й жертви духовні приносити, людей оновляти в купелі відродження» (Архиєратикон, Чин поставлення пресвітера)  та виконувати інші церковні служіння.

На хіротонії єпископа висвячуваний у присутності не менше трьох єпископів-святителів складає ісповідь віри, викладаючи докладно вчення про Пресвяту Тройцю, Воплочення і Святі Таїнства, оскільки єпископ є вчитель віри й благовісник свого стада. Устами святителя Церква просить Христа, щоб той, хто приймає архиєрейську благодать, став «наслідувачем істинного Пастиря, що поклав життя Своє за овець Своїх; щоб був провідником незрячих, світлом для тих, хто в темряві, покаранням немудрих і вчителем для дітей, світильник серед світу; щоб довірені йому душі він провадив до звершеності» (Архиєратикон, Чин архієрейського рукоположення, Молитва після Мирної єктенії).

Симеон Солунський  пояснює, що через рукоположення єпископ як глава довіреної йому місцевої Церкви «приймає за наречену ту, яка є нареченою Христовою», тобто Церкву, «бо Він нас навчив, що пасти й піклуватися про неї є доказом любові до Нього» (Симеон Солунський, Про святі рукоположення, 196).

Під час єпископського рукоположення тісний зв'язок новопоставленого пастиря з паствою виражається кількаразовим проголошенням назви Церкви, до якої він поставлений. Присутність не менше ніж трьох святителів, тобто єпископів з інших єпархій, свідчить про зв'язок між місцевими церквами і виявляє єдність Церкви.

Пастирство Христа здійснюється в пастирському служінні церковної ієрархії: царському (правління), пророчому (навчання) і священичому (освячення). Ці три служіння церковна ієрархія звершує у спільноті й для спільноти – від імені Христа та його Церкви.  

Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич