Найбільш ранні свідчення про християнський шлюб присутні вже у Новому Завіті. Особливу увагу на питання, пов’язані зі шлюбом, звертає св. Павло. Він підкреслює Божественне походження подружжя – причому, що особливо важливо, не тільки між християнами, але й між поганами (1 Кор 7, 10-17). Таке розуміння безпосередньо ґрунтується на вчинках і словах самого Господа Ісуса Христа, який Своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській (Ів 2, 1-11) і Своїми словами про те, що одружені «не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Мт 19, 6), безпосередньо вказав на те, що всі подружжя укладені згідно із загальноприйнятим звичаєм і не суперечать прямо Божественному праву, мають Боже благословення.

          Найдавніше свідчення про порядок укладання шлюбу християнами належить священномученикові Ігнатію Богоносцеві (початок ІІ ст.). У Посланні до Полікарпа він пише, що для того, щоб шлюб був «згідно Господа», його потрібно укладати «згідно думки» єпископа (Ign. Ep. ad Polycarp. 5, 2). При цьому ні про яку участь єпископа в церемонії священномученик не згадує. З цього випливає, що на початку ІІ століття в Церкві ще не було окремого чинопослідування шлюбу, оскільки в Посланні до Смирнян Ігнатій Богоносець категорично забороняє звершувати богослужіння без єпископа (Ign. Ep. ad Smyrn. 8).

          Згідно із свідченням церковного письменника Тертуліана, шлюб між християнами є святий, бо його «з’єднує Церква, підтверджує приношення (Латиною oblatio; який може означати Євхаристію), знаменує благословення, ангели славлять, Отець вчиняє дійсним» (Tertull. Ad Uxor. II. 9). Процитований вислів Тертуліана є для нас особливо важливим, тому що багато дослідників його розуміє як перший опис церковного чину шлюбу (який, в такому випадку, до початку ІІІ століття, полягав в уділенні молодим благословення під час Літургії. В іншому місці Тертуліан згадує про участь християн у заручинах та шлюбі, і з його згадки зрозуміло, що і заручини, і шлюб звершувались, згідно із загальноприйнятою в античності церемонією (Tertull. De idololatr. 16). Більше того, Тертуліан намагається звернути увагу християн на неприпустимість деяких елементів цієї церемонії як надто поганських (зокрема, Тертуліан протестує проти надто поганського, на його думку, звичаю зодягати на наречених вінці. Tertull. De Corona, 13.4; 14.2), але не протиставляє їм ніяких церковних обрядів, чим виразно вказує на те, що на початку ІІІ століття християни, з одного боку, звершували шлюбну церемонію так, як це було у звичаях суспільства того часу, а з іншого – причащались і регулярно участю в Пресвятій Євхаристії освячували свій шлюб.

          Єдиний приклад молитви, яку читають з нагоди шлюбу, серед ранніх текстів, знаходиться в апокрифічних «Діяннях апостола Томи» (кінець ІІ – початок ІІІ стт.), де описано, як апостол Тома благословляє молоду пару біля подружнього ложа (Acta Thom. 10). Але ця молитва зовсім не є шлюбним благословенням, оскільки, вислухавши молитву і проповідь св. Томи, наречені обіцяють ніколи не жити подружнім життям.

          Отож, до IV ст. особливого чинопослідування шлюбу в Церкві ще не було; достатньою для освячення подружнього життя християн була постійна їхня участь у Євхаристії. Християни здійснювали шлюбну церемонію, відповідно до античних звичаїв, але перед тим просили у єпископа його згоди (благословення). 

          Відповідальний за рубрику: о. д-р Мирослав Думич