Євхаристія: Знаки хліба і вина

            У центрі служіння Євхаристії є хліб і вино, які завдяки Христовим словам і прикликуванню Святого Духа стають Тілом і Кров’ю Христа. Церква, вірна наказові Христа, продовжує чинити, на його спомин, аж до дня його славного приходу те, що Він вчинив напередодні своїх страстей: «Він узяв хліб…», «Він узяв чашу з вином…». Ставши містерійно Тілом і Кров’ю Христа, знаки хліба і вина продовжують також означати доброту творіння. Так, при Принесенні Дарів ми дякуємо Творцеві за хліб і вино (пор. Пс 103, 13-15), плоди «праці людини», але насамперед за «плоди землі» і «виноградної лози», дари Творця.

            У Старому Завіті хліб і вино приносяться як жертва поміж первоплодами землі на знак вдячності Творцеві. Та вони набирають нового значення в контексті Виходу: опрісноки, що їх Ізраїль їсть кожного року на Пасху, нагадують поспіх визвольного виходу з Єгипту; згадка про манну небесну в пустелі завжди пригадуватиме Ізраїлеві, що він живе хлібом Слова Божого (пор. Втор. 8, 3). Нарешті, наш щоденний хліб є плодом Обіцяної Землі, запорукою вірності Бога своїм обітницям. «Чаша благословення» (1 Кор 10, 16) наприкінці юдейської Пасхальної вечері додає до святкової радості вина есхатологічний вимір – очікування месіанського відновлення Єрусалиму. Ісус встановив свою Євхаристію, надаючи нового й остаточного значення благословенню хліба і чаші.

            Перше заповідання Євхаристії розділило учнів, як і заповідання його страстей стало для них причиною обурення: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Ів 6, 60). Євхаристія і хрест є каменем спотикання. Це та сама містерія, і вона не перестає бути приводом поділу. «Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів 6, 67) – це запитання Господа лунає через віки, у ньому міститься запрошення його любові – щоб ми відкрили, що Він один має «слова життя вічного» (Ів 6, 68) і що прийняти у вірі дар його Євхаристії – це прийняти його самого.

Встановлення Євхаристії

            Полюбивши своїх, Господь полюбив їх до кінця. Знаючи, що прийшла година покинути цей світ і повернутися до свого Отця, під час вечері він обмив учням ноги і дав їм заповідь любові (Ів 13, 1-17). Щоб залишити їм запоруку цієї любові, щоб ніколи від своїх не віддалитися і зробити їх учасниками своєї Пасхи, він установив Євхаристію як спомин своєї смерті і свого воскресіння і наказав своїм апостолам чинити її аж до свого повернення, «настановивши їх тоді священиками Нового Завіту».

            Три синоптичні євангелія і св. Павло передали нам розповідь про встановлення Євхаристії; зі свого боку, св. Іван наводить слова Ісуса, сказані в синагозі в Капернаумі, слова, які приготували встановлення Євхаристії: Христос називає себе хлібом життя, який зійшов з неба (Ів 6).  

            Ісус вибрав час Пасхи, щоб сповнити те, що він заповів у Капернаумі: дати своїм учням своє Тіло і свою Кров:

     «Настав День Опрісноків, коли треба було жертвувати Пасху. Ісус послав Петра та Івана: «Ідіть, - сказав, - та приготуйте нам Пасху, щоб ми її спожили». Пішли вони і приготували Пасху. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. І він до них промовив: «Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами, перш ніж мені страждати, бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві». І, взявши хліб, віддав хвалу, перелом, дав їм і мовив: «Це – Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин». Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк 22, 7 -20).

            Святкуючи Тайну Вечерю зі своїми апостолами під час Пасхальної трапези, Ісус надав юдейській Пасці її остаточного значення. Справді, перехід Ісуса до свого Отця через смерть і воскресіння, нова Пасха, випереджується у Тайній Вечері і святкується у Євхаристії, яка завершує юдейську Пасху і випереджує останню Пасху Церкви у славі Царства.

 Відповідальний за рубрику:  

о. д-р Мирослав Думич