В основі іконографії Провідної неділі (Неділі ап. Томи) лежить сюжет з Євангелія від Івана: «Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!». По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, - а двері були замкнені! - стає посередині та й каже: «Мир вам!». А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий!». І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!». І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20,24-29), в якому розповідається про те, як Христос після Воскресіння з'явився учням, але Томи в той день з ними не було, і коли апостоли розповідали йому про це, він ніяк не хотів вірити: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!» (Ів. 20,25)». І ось Спаситель знову являється учням і показує Томі Свої рани, щоб той доторкнувся до них і впевнився в істинності Воскресіння. Бачачи перед собою Господа зі слідами розп'яття, Тома тільки й міг вимовити: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20,28). І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20,29).

Вже в ранньохристиянський період цей сюжет появляється в мистецтві. Він виникає не раніше третьої чверті IV століття. Найбільш ранні зображення зустрічаються вже на християнських саркофагах. І це не випадково: в цей період, між Нікейським і Халкидонським соборами, християнський світ жив безперервними суперечками про особу Христа. І євангельський епізод із запевненням Томи був якраз важливим аргументом в цій суперечці. Святий Кирило Олександрійський у коментарі на Євангеліє від Івана зазначає, що «Тома - перший в довгому ланцюгу тих, хто визнає Божественність Христа».

Однією з ранніх пам'яток є Міланський диптих V століття, де чітко зображена сцена «Невірства Томи». Композиція будується несиметрично: фігура Христа розташовується праворуч, ліворуч зображена будівля, Тома - в центрі, так, щоб глядачеві було добре видно, що апостол вкладає свої пальці в рани Христа.

Серед ранніх пам'яток також слід відзначити мозаїку центрального нефа церкви Святого Аполлінарія Нового в Равенні (VI століття). Тут ми бачимо іншу інтерпретацію. У центрі композиції зображений Христос, Він підняв руку, вітаючи Своїх учнів, які з двох сторін стоять поруч. Крізь проріз хітона Спасителя видніється рана в боці, залишена списом воїна при Розп'ятті. Тома вказує рукою на неї, але не доторкається до тіла Христа. Перед Томою стоїть інший учень у похиленій позі перед Воскреслим Господом і руки його покриті, він явно не дерзає доторкнутися до ран Спасителя.

На візантійських пам'ятниках утвердилася композиція, в якій діалог Христа і Томи опиняється в самому центрі композиції, і жест Фоми стає більш конкретним, він торкається до тіла Христа, але не вкладає свої пальці в рани. Апостоли розступаються, даючи глядачеві побачити цей важливий доказ Воскресіння. Таку сцену ми бачимо, наприклад, в мозаїках Дафні і Осіос Лукас XI століття. Фігура Христа зображується тут строго фронтально, на тлі двері, що дозволяє згадати слова Христа: «Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде - і знайде пасовисько» (Ів. 10,9). А з боків розташовуються симетрично будівлі і дві групи апостолів.

На Русі, в домонгольський період, в XI-XII столітті, ця візантійська іконографія отримала широке поширення. Наприклад, таку ж композицію ми бачимо у фресках Софійського собору в Києві XI століття.

Часто зображується, як апостол Тома наближається до Христа трохи пригнувшись, ніби з побоюванням або з повагою, торкаючись рукою пробитого ребра Господа.

Але образ апостола Томи, який вкладає свої пальці в рани Христові, залишився тим же. Прозваний Невірним, Тома став назавжди символом віри, яка вимагає доказів, віри, про яку говорить Спаситель: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20,29)».

Підготував о. Мирослав Думич,

                                                                                                          доктор літургійного богослов’я